РОЗДУМИ НАД "КАТЕРИНОЮ" ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Реалiстична соцiально-побутова поема "Катерина" Т. Шевченка посiдає серед його
раннiх творiв особливе мiсце. Цей лiрично-епiчний твiр - схвильована i хвилююча
розповiдь про горе та поневiряння збезчещеноï селянськоï дiвчини. Поема
мiстить численнi лiричнi вiдступи-роздуми, у яких поет висловлює своï думки й
почуття з приводу життя Катерини та причин ïï трагедiï.
У художнiй лiтературi того перiоду було багато творiв на тему зведення
простоï дiвчини паном-спокусником. Але Шевченко пiшов далi, вiн трактував цю
тему не тiльки в моральному, а в соцiальному та нацiональному планах.
Сюжет поеми не надто складний: звичайна селянська дiвчина Катерина покохала
"москаля" - панича-офiцера. Але:
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Пiде в свою Московщину,
А дiвчина гине...
Катерина була не першою i не останньою серед схожих на неï дiвчат, що вiрили
в кохання, та замiсть щастя зустрiли лише сором та осуджен ня з боку громади. Вона
стала покриткою, ïï батьки не знесли сорому i вигнали дочку з немовлям
"шукати собi пару". Катерина робить майже неможливе - знаходить колишнього
коханця, але той вiдштовхує ïï. Пiсля такоï наруги вона не витримує
- покидає дитину i топиться. Їï син лишається живим, але його доля -
жебракувати на дорозi.
Та головне в поемi - не сюжет. Як вже йшлося вище, Шевченко намагається розкрити
причини трагедiï, що не зводяться до особистос тей власне Катерини чи того
офiцера.
Якщо просто перелiчити дiйових осiб поеми, виявиться, що ïх трохи бiльше, нiж
здається на перший погляд. Звiсно, це Катерина, панич, батьки дiвчини, син, але не
лише вони. Є ще "люди", безiменнi, але численнi, ставлення яких до подiï й
визначає долю Катерини. Якби не було "людей", батьки, що любили свою дочку, не
вигнали б ïï з дому. "Люди" - це не просто люди, як сума невiдомих
особистостей, вони уособлюють звичай.
Недоля не бачить, з ким ïй жартувати,
А люде хоч бачуть, та людям не жаль:
"Нехай, - кажуть, - гине ледача дитина,
Коли не зумiла себе шанувать". -
нагадує поет у лiричному вiдступi.
Тут постає питання - чи звинувачує Шевченко цих людей, тобто звичай, народнi
традицiï?
У сучасному суспiльствi одинокi матерi перебувають пiд захистом держави, трагедiя
покинутих жiнок стала суто особистою справою двох. Ми звикли швидше спiвчувати
ïм, анiж засуджувати. То, може, справж-ньою причиною поневiрянь Катерини є не
вчинок розбещеного панича, а усе ж таки саме жорстокi звичаï? Але як тодi
пояснити те, що у iнших творах Шевченко навпаки закликає шанувати народнi
традицiï, повертатися до них?
Суперечнiсть iснує тiльки на перший погляд. Щоб це зрозумiти, треба уявити собi
уклад украïнського села за звичайних умов, а ще звернути увагу на майже
незначну деталь - Катерину не вiдразу засуджують: вiд того, як поïхав панич
до того, як Катерину покрили проходить деякий час. Чому?
Вiдповiдь проста - якби Катерина зустрiчалася з парубком, що живе за звичаєм i
роздiляє загальноприйнятi моральнi цiнностi, трагедiï просто не сталося б.
Мiцна, здорова родина була основою селянського соцiально-економiчного устрою.
Традицiï були покликанi ïï охороняти. Якби звичайний парубок за
нормальних обставин вiдмовився одружитися, осудили б його. Вiн змiг би виправдати
свiй вчинок лише тим, що дiвчина сама поводилась як "ледащо" чи розпусниця - тодi
вона була б насправдi винною, а засудження - справедливим. Тому покарання до
Катерини приходить "з запiзненням", ïй надають час "виправити помилку". Та
помилки нема - є зiткнення традицiй iз чужорiдним елементом. Тiльки "чужi люде",
що не пiдкоряються умовам звичаïв, можуть безкарно кинути дiвчину одну
спокутувати спiльний грiх. Саме проти цього й застерiгає усiх дiвчат Шевченко:
Шануйтеся ж, любi, в недобру годину
Щоб не довелося москаля шукать.
Зiткнення рiзних культур, рiзних моральних цiнностей завжди вiдбувається болiсно.
Ще гiрше, коли одна iз сторiн взагалi не схильна мати моральнi цiнностi. Єдина
провина Катерини - ïï довiрливiсть. Єдина провина "людей" (тобто
звичаïв) - ïхня негнучкiсть, коли незвичну ситуацiю оцiнюють звичними
мiрками. А от провина панича незрiвня но бiльша - вiн знає, що робить i не
вiдчуває вiдповiдальностi за дiвчину, що вiддала йому серце, але стоïть на
iншiй соцiальнiй сходинцi, i навiть за власну дитину.
Шевченко не засуджує традицiï. Вiн засуджує вiдсутнiсть моральних норм у
панiв, для яких доля простих людей - нiщо.

Історія написання твору

 Історія написання.

Постійна увага Т. Шевченка до трагічного становища жінки у часи кріпацтва зумовлюється тим, що саме вона була найбільш пригнобленою і скривдженою: поневірялась на панщині, зносила тяжкі кари, нерідко була змушена стати жертвою тваринної похоті поміщиків і, крім того, постійно перебувала під гнітом родинним. Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить хоч би той факт, що в Київській губернії, наприклад, за один тільки
1839 рік, покінчило самогубством 37 дівчат-покриток. Тема знеславленої паном селянської дівчини розроблялася багатьма письменниками. У повісті «Близнецы» Т. Шевченко назвав однотемними з «Катериною» два твори: поему «Эда» Є. Баратинського та повість «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка. Широковідомою в той час була і повість «Сердешна Ліза» М. Карамзіна. Для Шевченка щаслива доля жінки-кріпачки була не тільки
суспільним, але й особистим, глибоко інтимним горем. Його рідну матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу. Рідні сестри поета поневірялись на панщині. Про них завжди
турбувався поет, допомагав їм чим міг. Добре знав він, що нелегко живеться братам, але сестрам — ще гірше. Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина» Т. Шевченка, присвячена В. А. Жуковському в пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

Образ Катерини

Образ Катерини

А соціальна несправедливість на українських землях за часів Кобзаря була невідривно пов'язана із особистими долями українців: дітей та жінок, чоловіків та літніх людей, — і саме цей зв'язок ми простежуємо й у поемі «Катерина».

Образ Катерини є яскравим і, без перебільшення, чи не найяскравішим зі створених Т. Шевченком. Ця дівчина викликає у читачів співчуття і щире захоплення. Катерина ,— рідкісний випадок, коли краса зовнішня поєднується в людині з красою душевною, красою почуттів та найглибших порухів душі. Якби комусь описати Катерину, а потім спитати, як має скластися доля такої людини, ми, напевно, почули б розповідь про щасливе безхмарне життя, сповнене любові та поваги оточуючих, матеріальних статків та духовного розвитку. Але як несправедливо розпорядилася доля!

Катерина покохала російського офіцера Івана і народила від нього позашлюбну дитину. Найстрашніше те, що любов такої дівчини, як Катерина, могла б стати і мала б стати скарбом для якогось чоловіка, підтримкою та справжнім щастям. Проте Іван не тільки не цінує почуттів Катерини, але й не любить її. Він кидає дівчину із малою дитиною. Після цього читач, і так вражений несправедливістю, дивується ще більше: батьки Катерини проганяють її з дому. Що змушує цих людей так вчинити? Можливо, вони просто не люблять свою доньку, як не любив її Іван? Мені здається, батьки Катерини понад усе люблять її і саме тому — такий парадокс! — вони і змушені так зробити. Своїм вчинком вони підкреслюють, що народна мораль, символічними носіями якої вони, по суті, і є в поемі, понад усе. Так само як правосуддя має стояти над особистим, так і народний суд, суд звичаїв та морально-етичних норм нації, які складалися протягом століть, має стояти над конкретними випадками, над жалістю та співчуттям... Це жорстокий вчинок, але він по-своєму зрозумілий, навіть по-своєму справедливий...

Катерина із малою дитиною поневіряється світом. Мене дуже схвилювало те, наскільки чистою залишається душа дівчини. Вона не проклинає свого кривдника, не нарікає і на батьків. Вона щиро переймається долею своєї дитини, бо любов матері до свого немовляти — святе. Коли Катерина знову зустрічається з Іваном, ми бачимо, що вона і досі кохає його! Якою ж прекрасною є ця дівчина, коли своє єдине кохання вона несе із собою через життя, і це почуття залишається чистим, попри всі кривди та неправди життя, попри усі страждання, які перетерпіла Катерина.

Зрештою, не витримавши страждань — не стільки фізичних, скільки душевних, — Катерина вчиняє самогубство. Так трагічно закінчується історія Катерини, жінки-страдниці, одною з найяскравіших образів, створених великим Тарасом Шевченком...